
Днями з'явилася інформація, яка не могла не звернути на себе увагу з кількох точок зору.
Інформація: У Верховній Раді зареєстрований проект декларації "Про гідність, свободу і права людини" (№ 7055 від 27.08.2010). http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=38408
На перший погляд - обговорювати це питання - популяризувати цей одіозний документ.
Але не відреагувати неможливо.
Декларація подана народним депутатом В. Колісніченком "В порядку законодавчої ініціативи".
Як зазначається в пояснювальній записці, мета документу: "втілити «Основи учення Руської Православної Церкви про достоїнство, свободу і права людини» в суспільному житті покликана ця декларація. "
На разі не хотілось би вдаватися до релігійно-конфесійної та морально-етичної дискусії. Не беру до уваги й неоднозначність сучасного конфлікту ліберально-протестантської етики Заходу та кризи християнства. На чому наголошується в преамбулі документу.
Привертає увагу інше.
Особа народного депутата, авторський колектив документу. І ширше - роль та значення громадянського суспільства в сучасній Україні.
Серед супровідних документів на сайті ВР значиться авторський колектив цього документу:
(мову оригіналу збережено)
"СПИСОК АВТОРІВ проекту Декларації Верховної Ради України «Про гідність, свободу і права людини»
Запитання, на жаль, риторичні. І відповіді на них очевидні.
Церква і свобода та права людини?
Інститут цезаропапізму в дії?
А інші конфесії та релігії? Як їм бути з морально-етичними основами в українському суспільстві?
Я в разі прийняття такої декларації ВР України? Тоді як почуватися?!
Співавтором документу законодавчої ініціативи є Голова Всеукраїнської громадської організації “Правозахисна організація “Спільна Мета”". Відкриваємо сайт організації: http://commongoal.org.ua.
Гарний сайт, на якому значиться, що Громадська організація „Правозахисна організація „Спільна Мета” заснована у грудні 2004 року в м. Житомирі. 10 грудня 2009 року на Установчих Зборах було прийнято рішення про реформування "Спільної Мети" у Всеукраїнську громадську організацію. Членами організації є 56 осіб - переважно молоді юристи, тренери з прав людини, фахівці та випускники міжнародних програм з 18 регіонів України.
Список виконаних проектів не зовсім пояснює і вмотивовує, чому саме ця організація обрана народним депутатом В.Колісніченком для співавторства документу, що буде формувати нові морально-етичні основи українського суспільства.
Однак серед свіжих новин сайту є така: Голова Всеукраїнської громадської організації «Правозахисна організація «Спільна Мета» Руслан Бортнік взяв участь в урочистостях з нагоди Дня Незалежності України. На урочистому прийняття 23 серпня в Українському домі та "за іменним запрошенням взяв участь в урочистостях з нагоди 19-ї річниці Незалежності України, що відбулися за участю Президента України на Майдані Незалежності в місті Києві."
Можна було б лише порадіти, що нинішня влада активно звертається для співпраці до громадських організацій, а потім належно пошановує таку співпрацю.
Можна було б...
О зовсім останнє. Уже для довідки.
Громадська організація „Правозахисна організація „Спільна Мета” заснована у грудні 2004 року в м. Житомирі.
З Житомирщиною єднає народження та діяльність двох чільних політиків.
Олег Рафальський, д.іст.наук, фахівець з питань національних меншин в Україні, з лютого 2010 року заступник Глави Адміністрації Президента України – Керівник Головного управління документального забезпечення (Указ Президента № 271/2010 ).
Ігор Рафальський - від 29-го квітня 2010 р. указом № 514/2010-рп президента призначений головою Обухівської райдержадміністрації. Кандидат історичних наук. До того тривалий час працював у Житомирі, заступником голови Житомирської адміністрації, Головою житомирського обласного архіву.
Замість висновку.
Громадянське суспільство в Україні - недосконале, розвивається нерівномірно, почасти малоініціативне, ситуація в державі змушує співпрацювати з міжнародними донорськими фондами і.т.д, і.т.п. І звісно, немає підстав піддавати сумніву компетенцію тієї чи іншої організації та форму співпраці її з владою.
Але думалось би, що документ, зареєстрований у Верховній Раді України і який має на меті не лише тактичні чи стратегічні питання розвитку України, але зміни її морально-етичних основ - мав би мати ширше коло авторів, узгоджених позицій. Або взагалі не реєструватися.




