Автор:
Оксана Паращук 
Демократія, як і будь-який якісний продукт, може зіштовхнутися із проблемою стати підробкою чи, як переконують нас китайські майстри, що пропонують IPhone за 150$, копією, яка за тими чи іншими показниками буде поступатися оригіналу, але на перший погляд видаватиметься автентичною. Чи думали батьки-засновники Декларації незалежності про те, що породжена ними система свободи перетвориться на фальшивку (англ. fake)? Що є істинним, а що хибним у нашому розумінні демократії, в оцінці останніх подій на Близькому Сході та в Африці чи свавілля в Білорусі, Казахстані й Азербайджані? Потрібно зрештою визначитися із критеріями демократичності, особливо в тому, що стосується номінальності чи відповідності їх тим правам і свободам, які визнані міжнародною (зважмо, за суттю демократичною) спільнотою.|
Демократичний світ, як він є. Актуальні події
|
Політичні переслідування в Білорусі
Опозиція в колишній братній республіці перебуває не просто поза межею політичного існування, а й, схоже, стоїть впритул до фізичного гноблення. Щойно обговорення факту попереднього свавілля влади стихли, як було засуджено до п’яти років ув’язнення одного із претендентів на пост президента Білорусі на попередніх виборах, де Алєксандра Лукашенка було обрано на четвертий термін, а Андрєя Саннікова із 2.43 % голосів виборців (найбільше серед інших опозиційних кандидатів) звинувачено в «масових заворушеннях» і заарештовано. Незважаючи на те, що, за словами опозиції й даних міжнародних моніторингів, вибори було сфальсифіковано, майже усі опозиційні лідери отримали терміни ув’язнення до трьох з половиною років.
Певна річ міжнародна спільнота відреагувала на ці події суворими політичними й економічними санкціями проти Білорусі з боку США та Європейського Союзу. Зокрема, президенту Лукашенка й іншим високим посадовцям заборонений в’їзд до США й країн Західної Європи. Із центрального банку країни було виведено «міцну» валюту, і тепер аналітики прогнозують незворотну девальвацію їхнього рубля.
Однак, попри те, що правління Лукашенка визначає Білорусь як найбільш авторитарну європейську державу, Девід Штерн із БіБіСі стверджує, що багато білорусів підтримують діючого президента за стабільність, закон і порядок, які він забезпечує.
Ще однією жертвою режиму Лукашенка стала дружина згадуваного Андрєя Саннікова опозиціонерка й журналіст Іріна Халіп. Її звільнили, відклавши висунення обвинувачення тоді, коли її чоловіка засуджено до п’яти років ув’язнення. Пані Халіп, яка змушена буде постати перед судом через два роки, заявила, що почувається «політичним заручником» і що її суд був політичним.
Місцеві вибори в Південно-Африканській Республіці
Лейтмотивом місцевих виборів у ПАР став заклик-обіцянка лідера Демократичного альянсу Гелен Джілі втілити бачення кращого життя, як його уявляв Нельсон Мандела щодо об’єднання Південної Африки й боротьби проти домінування однієї раси над іншою. Між іншим, саме в розпалюванні міжрасових конфліктів у ході кампанії було звинувачено інших учасників виборчого процесу – президента країни Якоба Зуму й президента Ліги молоді Юліуса Малему.
Взаємні звинувачення лідерів перегонів інколи мають вигляд гротескної вистави, де з одного боку – Демократичний альянс звинувачує своїх опонентів у відмові від цінностей Мандели, а тому й від «побудови барвистої нації зі спільним майбутнім», а з іншого – Ліга молоді, називаючи опонентку просто «пані» і переходячи на особистості, критикує її дії: вона «ходить довкола, виконуючи мавпячий танець, щоб привабити виборців», «навіть пані знає. Поки ми живі, свобода – в безпеці» тощо.
У той же час в усіх учасників виборчого процесу є що запропонувати виборцям – від прав і свобод до економічного процвітання. Усім відомо, що виборча гонка не обходиться без бруду, однак важливим залишається те, що 23 мільйони виборців прийшли на дільниці, щоб взяти участь у четвертих демократичних місцевих виборах.
Світові дискусії
Вітер змін (частина 2)
У фокус дебатів про ситуацію в Африці й на Близькому Сході після пам’ятних революцій потрапив Каїр. Про це йдеться в матеріалі авторки European Magazine Саар ель-Наді «Святковий шоппінг у Каїрі». Ентузіазм країни щодо здійснення демократичної політики пройде свій тест до кінця року на двох запланованих виборах, однак розуміння того, що певні процеси продовжують відбуватися вже зараз, безперечно, існує. Питання, яке ставить на обговорення автор статті полягає у тому, з чим доводиться зіштовхнутися політично неосвіченим єгиптянам після кількох десятиліть цензури, утисків і тиранії. Саме тому еліта, а також мільйони людей у Єгипті повинні будуть здобути потрібні демократичні знання й політичний досвід, аби бути готовими до обрання 400 членів парламенту й першого вільно обраного президента.
Саар ель-Наді вважає, що це стане тестом для молодої демократії, перший етап якого відбувся уже за місяць після відставки Мубарака на референдумі, присвяченому поправкам до діючої Конституції. Однак варто зазначити, що простий вибір між «так» і «ні» не є справжнім досвідом, який повинен здобуватися у процесі вільних виборів.
Іншим серйозним викликом є відсутність політичних партій, які викликали б довіру в громадян і які змогли б достойно показати себе як нова політична сила на виборах. Однак ті зі них, що існували за режиму, не мали жодної підтримки з боку населення і, як усі інші, були заскочені зненацька революційними подіями, оскільки не мали жодного плану на прийдешній день. З іншого боку, новоутворена коаліція революційної молоді також дала тріщину між тими, що хочуть перетворити її на політичну силу, і тими, хто надає перевагу формату НУО.
Паралельно поновлюють діяльність заборонені за часів Мубарака політичні групи, такі як Мусульманське братство, яке заснувало власну нерелігійну політичну партію, відкриту для жінок і християн. Комуністична партія Єгипту після 90 років заборони проголосила про відновлення діяльності.
Але поки що жодна із заявлених політичних сил не представила чітких ідей, сильних програм чи вагомих політичних фігур, оперуючи банальностями, на зразок свободи і справедливості.
На відміну від Каїру, де демонстрації стали відправною точкою до подальших перетворень, лівійська революція, пройшовши подібний шлях, стала, на думку Александера фон Хана, провалом. А арабську весну змінило лівійське літо, позначене фальшивими очікуваннями.
З одного боку революційні лідери міцно тримаються за свої традиції, а тому не мають наміру залучати західний досвід до трансформацій в країні. Представники режиму, з іншого боку, не почувають себе обмеженими, оскільки міжнародна спільнота не може й досі визначитися із позицією щодо оцінки їхніх дій, оскільки розривається між прагненням справедливості і нафтовою залежністю й страхом перед хвилею іммігрантів із Африки.
Таким чином, вважає автор статті «Лівія, провалена революція?», лівійській нації «судилося залишитися в підручниках з історії лише приміткою під великим текстом боротьби за енергетичні ресурси».
|
Марш демократії
|
30 квітня 1789 р. – інаугурація Джорджа Вашингтона як першого президента
США.
1 травня 1867 р. – реконструкція Півдня починається із реєстрації чорношкірих виборців.
2 травня 1885 р. – король Бельгії Леопольд ІІ проголосив Конго незалежною державою.
3 травня 1979 р. – Маргарет Тетчер стала першою жінкою прем’єр-міністром Великої Британії.
3 травня 1469 р. – народився Ніколо Макіавеллі, політичний радник і письменник.
8 травня 1828 р. – народився Джин Генрі Данант, шведський філантроп, засновник Червоного Хреста та Християнської організації молодих людей (YMCA), перший лауреат Нобелівської премії Миру.
10 травня 1872 р. – Вікторія Вудхал стала першою жінкою – претендентом на пост президента США.
10 травня 1994 р. – Нельсон Мандела прийняв присягу як перший чорношкірий президент Південної Африки.
15 травня 1820 р. – Конгрес США проголосив работоргівлю формою піратства.
Nota bene!
Як і демократія загалом, ліберальна демократія зароджується в багатьох частинах світу, в яких вона заледве існувала до того. Її універсальність буде підтверджено, а спектр протиріч цивілізацій буде залишено осторонь. Тиск наростатиме в колишніх диктатурах, а ресурси й моральне натхнення виллється в рухи, мислителів, партії і політиків, які прагнутимуть демократичних змін. Безсумнівно, багато з них зазнають поразки. Але в межах покоління значна їх частина успішно згенерує четверту хвилю глобальної демократизації і поширення демократії в усьому світі, чого не могли навіть уявити кілька лібералів у 1974 р., коли розпочалася третя хвиля.
Larry Diamond
(Diamond, Larry Jay. Developing democracy : toward consolidation / Larry Diamond. – The Jones Hopkins University Press. – Baltimore and London, 1999. – 362 p.)
Напередодні саміту ОБСЄ в Астані, 28-29 листопада, відбувалася Паралельна конференція громадянського суспільства ОБСЄ. Представництво учасників було доволі широке - близько 150 осіб з Казахстану, Киргизстану, Узбекистану, Азейбарджану, Вірменії та інших країн. Однак, чисельне представництво від країн-учасниць ОБСЄ було далеко не рівномірне, відтак і обговорювані питання торкалися передовсім центрально-азійского регіону.