Боротьба за демократичні перетворення в сучасному світі, схоже, перетворюється на гру понять, зовсім із правами й свободами громадян не пов’язану. Пильна увага громадськості до подій в Африці й на Близькому Сході зосереджена в річищі перерозподілу впливу на світовій арені, зокрема щодо домінування багатополярності в демократичному світі. Часто неоднозначна й боязка позиція Західної Європи й активізація регіону «схід-схід» зміщує вектор впливу в міжнародній політиці строго на схід. Причому масові демонстрації з вимогами свободи слова й демократичних виборів, які відбулися в Ірані, Ємені, Єгипті, Бахрейні, ПАР тощо, на перший погляд нічого спільного із високим стилем міжнародної комунікації не мають. Однак не треба забувати про фактор, який здатен об’єднати два різні рівні боротьби за вплив і демократію – «нафтові гроші», що, вочевидь, вартує сотень жертв, чи то диктаторського режиму, чи боротьби за свободу.
Автор проекту - Оксана Паращук
|
Демократичний світ, як він є. Актуальні події |
Опозиція в Ємені: можливість компромісу
Для полегшення політичного становища в Ємені потрібно, принаймні, три складові:
1) офіційна поки що влада повинна чітко визначити свою позицію щодо ситуації в країні;
2) врахувати вимоги революційної опозиції щодо відмови президента Салеха від посади;
3) вирішити проблему із військовими підрозділами аль-Каїди, які контролюють частину країни.
Віце-Президенту Абдрабух Мансур Хаді й парламентській опозиції вдалося досягти певної домовленості, - повідомляє речник опозиції Мохаммед Квахтан: «Ми погодилися врівноважити ситуацію в термінах безпеки й медіа кампаній». Говориться про те, що Хаді, перебуваючи під тиском Сполучених Штатів, Європи та країн нафтових родовищ, готовий домовитися за умови згоди президента, який відмовився підписати ініціативу про передачу влади.
Активісти, які виступили проти 33-річного автократичного правління, у свою чергу, вимагають «призначення націоналіста для формування уряду технократів». Крім того. Вони закликають до розпуску парламенту й Єменської консультативної ради й до формування Комітету зі складання Конституції й до призначення дати для референдуму та виборів.
Однак не можемо забувати, що Ємен – притулок аль-Каїди на Арабському півострові, що становить не лише загрозу національній безпеці країни, а й демократичному поступу Ємену загалом.
Протест проти вбивства журналіста в Мумбаї
Сотні журналістів виступили із протестом в індійському місті Мумбаї проти вбивства репортера-криміналіста. Поліція вважає, що стрілянина пов’язана із організованою злочинністю, та протестувальників, схоже, цікавили лише безпека журналістів і належна кара вбивць.
Відомо, що загиблий журналіст готував матеріали про розбавлене пальне, на чому акцентує свою роботу поліція, однак прес-клуб Мумбаї відзначає «збільшення загрози для журналістських розслідувань з боку могутніх політичних і бізнесових інтересів, які включають незаконні дії».
Згідно із Комітетом із захисту журналістів, 27 журналістів було вбито в Індії з 1992 р.; більшість із них працювала у сфері бізнесу й корупції.
Світові дискусії
Електронне видання European Journal започаткувало нову дискусію в рамках рубрики «Дебати», яка присвячена питанню геополітики в ХХІ столітті. Головним приводом для обговорення стало питання про те, чи залишається доцільної на сьогодні ідея мультиполярного світу, що домінувала в міжнародних відносинах з кінця «холодної» війни. Нові обставини мають потенціал для переділу поля геополітики – поява міст-держав, зростання Китаю й сумнівне майбутнє трансатлантичного альянсу.
Розпочинає дискусію Марко Віейра із університету Бірмінгема «Голосом Сходу». Автор вважає, що механізм світового управління змінюється з появою впливових держав у Східній півкулі в той час, коли «старий світ» втрачає своє політичне і економічне значення. Тому багатосторонній і демократичний характер співпраці Схід – Схід (наприклад,IBSA, Союз Індії, Бразилії, Південної Африки) може стати прийнятною альтернативою західним управлінським рамкам.
Власне, це і є одним із ключових питань світового порядку в ХХІ ст., а саме, як зміниться світове управління в результаті економічного й політичного занепаду Сполучених Штатів і Західної Європи та появи впливових держав зі Сходу, таких як Китай, Індія, Бразилія і Південна Африка.
Віейра вважає, що об’єднання південних країн (BRIC, IBSA, BASIC) досить чітко демонструють, що загально прийняту західну модель ліберального консенсусу буде значно важче досягти. Однак, незважаючи на відмінності між Північчю й Півднем, підвищення міністерського форуму Великої 20 до рівня лідерів на піку світової фінансової кризи стало першим свідченням доречної інституції, яка здатна подолати історичну неузгодженість між Північчю й Півднем вбік представництва, законності й рівності в багатосторонніх відносинах в ХХІ столітті.
Тим не менше, партнерство в межах Сходу, орієнтоване на соціальну й розподільну справедливість, верховенство права й економічний розвиток, може представляти більш розумну альтернативу попередній західній моделі управління, заснованій на ідеологіях імперіалізму, колоніалізму й ліберального втручання.
Міжнародні системи в майбутньому будуть мультиполярними, вважає Гартмут Елсенганс, професор Лейпцизького університету, оскільки сьогодні могутні нації розпадаються зсередини. Сили, відповідальні за їхній занепад, перетворюються в сучасну модель управління.
Аргументуючи свою позицію, автор наводить у приклад економічно успішний Китай, де режим зумів вижити. Ті ж країни, в яких боротьба із бідністю не така вдала (Арабський світ, Південно-Східна Азія, Латинська Америка) породжують нові культурні й неопопулістські сили.
Пропонуючи й просуваючи ідею збалансованої влади, великі полі-етнічні імперії Латинської Америки та Азії продовжують концепт Віденської Конференції 1815 р. з однією відмінністю – вони не переслідують агресивної експансіоністської політики.
У міжнародному форматі, ми, на думку автора, вступаємо в еру дипломатії й таємності. Публічні дебати щодо іноземної політики в основному служать лише для маніпулювання думкою опонентів. Зростання дрейфуючих урядів призводить до титулованої риторики, яку практикували в часи імперіалістської експансії.
Уряди зацікавлені у виживанні стабільних партнерів, тому на сьогодні розвивають сімейні структури, еквівалентні феодальній системі. Вони відкинули ідею війни як продовження політики, натомість набуває ваги громадська думка.
Малі держави такому розвитку настановлять перешкоди, оскільки власний суверенітет і об’єднання є для них більш важливими, ніж рішення представників «великої сили». Конфлікт виникає, коли різні сили роблять спробу вплинути на певний регіон без потужної регіональної сили. Через вадливість «нафтових» грошей, наприклад, усі країни будуть попереджати зростання однієї арабської країни над рештою.
Взяті разом, ці тенденції матимуть, на думку Елсенганса, такі наслідки: збереження статус-кво між незалежними державами й глобальна солідарність правлячої верхівки задля політичних і соціальних змін.
Певним доповненням до образу сучасної геополітики є стаття Асл Тоже із Норвезького інституту Нобеля (Осло)«Лагідний велетень», в якій спростовується образ Європи як «великої сили». Її ефективність, вважає автор, нівелюється її інертністю й відсутністю чіткої позиції щодо майже кожного іноземного політичного виклику. А нестача дієвого механізму прийняття рішень призводить до «консенсусно-очікувального провалу», який зменшує силу ЄС у контексті мультиполярного світового порядку.
Те, що ЄС перестав бути великою силою, як і втратив можливість стати нею, Тоже порівнює із характеристиками велетня, за винятком поверхового парадного мундира із сили. В 2011 р., коли ЄС перебуває в черговій депресії, в політичному світі з’являються сили, які діють швидше, вище і потужніше.
Деякий прогрес у 90-х рр. змінився ситуацією, коли важливі питання залишаються невирішеними. Серед них автор акцентує увагу на таких: нерозвинуті нові члени без фундаментальної зміни механізму перерозподілу влади, відсутність у ЄС чіткої позиції щодо всіх важливих іноземних політичних викликів.
Якщо ЄС продовжуватиме подібний шлях і в ХХІ ст., прийняття найбільш важливих рішень відбуватиметься деінде, лише не в Європі.
|
Марш демократії |
2 червня 1946 р. – референдум, на якому громадяни Італії проголосували за республіку.
3 червня 1923 р. – італійський диктатор Беніто Муссоліні надав жінкам право голосу.
3 червня 1989 р. – уряд Китаю розпочав утиски про-демократичних активістів у Бейджині (площа Тіананмен). Сотні були вбиті й тисячі ув’язнені.
10 червня 1776 р. – Континентальний конгрес призначив Комітет для написання Декларації незалежності.
10 червня 1963 р. – буддійський монах Нго Кванг Дук приніс себе в жертву в Сайгоні як протест проти переслідування урядом Діему.
11 червня 1987 р. – Маргарет Тетчер була обрана на третій термін на посаду Прем’єр-міністра .
14 червня 1907 р. – жінки у Норвегії вибороли право голосу.
19 червня 1848 р. – пройшов перший З’їзд із прав жінок у Сенека Фолс, Нью-Йорк.
Nota bene!
Демократія – це миротворець. Їй не подобається вступати у війну. Вона дуже повільно реагує на провокацію. Коли ж вона доведена до межі, коли змушена вихопити меч, то нелегко пробачає супротивника за створення побідної ситуації. Факт підбурювання сам стає проблемою. Демократія відчайдушно бореться – вона воює за кожну причину, що примусила її стати на шлях війни. Вона воює, щоб покарати силу, яка виявилася достатньо необачною й достатньо ворожою, щоб спровокувати її – щоб дати цій силі урок, який вона не зможе забути, щоб попередити повторення подібного. Така війна мусить тривати до самого кінця.
Джордж Кеннан
(Muravchik, Joshua. Exporting democracy: fulfilling America’s destiny / Joshua Muravchik. – Washington, D.C.: The AET Press. – 1992. – 262 p.)
Напередодні саміту ОБСЄ в Астані, 28-29 листопада, відбувалася Паралельна конференція громадянського суспільства ОБСЄ. Представництво учасників було доволі широке - близько 150 осіб з Казахстану, Киргизстану, Узбекистану, Азейбарджану, Вірменії та інших країн. Однак, чисельне представництво від країн-учасниць ОБСЄ було далеко не рівномірне, відтак і обговорювані питання торкалися передовсім центрально-азійского регіону.