Skip to Content

Дайджест за 20 червня - 15 липня

 
Автор: 
Оксана Паращук

Здається, ще дуже далеко до того, щоб пристрасті довкола подій в Африці й на Близькому Сході охололи. Продовження перипетій із поваленням авторитарних режимів витягує на світ Божий низку проблем, об які державам – членам Європейського Союзу руки бруднити зовсім не хочеться, особливо, якщо це стосується репутації ЄС як хранителя принципів демократії, рівності й верховенства права. Однак якщо щодо останнього сумнівів не виникає, то коли йдеться про боротьбу із корупцією та вкрадені тиранами мільярди, які спочивають у європейських банках, буяння демократії у Сирії перестає бути дуже бажаним європейській спільноті. Схоже, її влаштували б дискусії про зміни до конституції, відставка авторитарних режимів і навіть масові протести як вияв демократії в дії, лише не ті питання, які б хоч якимось чином кидали тінь на «білий і пухнастий» ЄС, до складу якого входить і Німеччина, яка й досі не ратифікувала Конвенцію ООН про боротьбу із корупцією.

Автор проекту - Оксана Паращук

 

Демократичний світ, як він є. Актуальні події

 

Сирія розпочинає «національний діалог» із опозицією

 

Сирійський уряд провів у Дамаску дводенну зустріч із представниками опозиції, на якій основними питаннями для обговорення були реформи, зокрема багатопартійні вибори й новий закон про ЗМІ. Проблема виникла там, де найменше всього на неї сподівалися – на перешкоді порозуміння й спроби налаштувати конструктивний діалог стали ті представники опозиційних сил, які вважають за неможливе, поки ув’язнено сотні учасників руху опору, а решта зазнає катувань і переслідувань з боку влади. Це, на думку одного із противників діалогу, ставить під питання саму здійсненність процесу перемовин.

Крім того, Сирія вже має сумний досвід обіцянок щодо реформ, яким так і не судилося здійснитися, тому не дивно, що частина опозиційних сил має сумніви стосовно ґрунтовного реформування.

Письменник-дисидент Тайєб Тізіні наголошує на неможливості домовлятися «під кулями». Спочатку влада має довести, що має серйозні наміри щодо співпраці з опозицією й припинити насильство проти громадян. Однак такі заяви породжують ще більше непорозуміння, оскільки причиною безладу й хаосу на вулицях міст влада називає кримінальні угрупування.

І поки організатори протесту малюють слогани «НІ Діалогу» й влаштовують антиурядові ралі та багатотисячні протести, Міністерство закордонних справ влаштовує зустрічі з послами США й Франції, які в новинах на державному каналі було названо «кричущим втручанням у внутрішні справи Сирії».

Детальніше тут:

 

Продовження конфронтації між рухом опору й владою лише поглиблює непорозуміння, залишаючи все менше шансів на конструктивний діалог.

«Як я можу йти на конференцію, коли мої друзі все ще в в’язниці? Люди, які повинні бути з нами на конференції, знаходяться за ґратами»,  - говорить визначна опозиційна фігура Фаєз Сара.

«На сьогодні, альтернативи діалогу немає. Альтернатива – це кровопролиття, обезкровлення економіки й самознищення», - нагололив натомість Віце-Президент Фарук аль-Шара в прямому ефірі сирійського телебачення в присутності більш, ніж 200 учасників конференції.

Детальніше тут:

 

Південний Судан проголошено 193-м членом ООН

 

«Обіцяна земля» - так називають новоутворену державу її нові громадяни. Подія, до якої йшлося так довго, нарешті відбулася, й на карті африканського континенту з’явилася нова суверенна політична одиниця – Південний Судан.

Нова країна стоїть перед значними викликами, низку питань потрібно буде вирішити в найближчому майбутньому, однак маючи підтримку з боку ООН й досвід принаймні 192-х держав, Південному Судану варто сподіватися на швидкі й ефективні перетворення.

А тим часом на вулицях міст відбуваються масові святкові дійства, які супроводжуються вигуками схвалення й відчуття нового початку.    

Детальніше тут:

Світові дискусії

 

У контексті дискусійного питання про те, як повинен ЄС взаємодіяти із автократичними режимами, постає не менш важлива проблема ліміту дипломатії й ціни демократичним цінностям.

Сьюзі Деннісон у матеріалі «Вартість цінностей» для European Magazine наголошує на довгостроковості вибудовування стратегії поведінки відносно авторитарних режимів. І однією із головних причин називає те, що країни – члени ЄС зосереджені на своїх власних комерційних і безпекових інтересах тоді, коли мають дотримуватися обіцяної ціннісної закордонної політики.

Офіційні представники ЄС на конференціях і зустрічах, присвячених співпраці з авторитетними режимами Африки й Близького Сходу, ставлять більше питань, ніж дають відповідей. Лютнева зустріч у Будапешті вкотре продемонструвала невизначеність ЄС щодо своєї позиції в цьому регіоні.

Пані Деннісон означує кілька причин, які, на її думку, стоять на перешкоді порозумінню й виробленню доречного стилю поведінки. По-перше, відсутність чесності у відносинах. Риторика з боку Європи стосовно політичної реформи насправді приховує комерційні й без пекові інтереси.

По-друге, країни – члени ЄС зосереджені на своїх власних інтересах і піднімають цінності до рівня європейських, відповідно, за дискусіями про політичні зловживання в Тунісі нічого не стоїть, оскільки немає тих механізмів протидії й захисту, які працюють у Європі.

По-третє, страх перед надмірною підтримкою розвитку громадянського суспільства, яке б наголошувало на повазі до верховенства права й стало б сигнальним вогнем для стабільності в регіоні.

На сьогодні, мова йде про зміну поведінки ЄС на Близькому Сході й і Північній Африці, однак проблема, вочевидь, є значно ширшою. Нафтові й бізнесові домовленості з Узбекистаном, Китаєм тощо ставлять ЄС перед вибором: ігнорувати політичні переслідування й утиски чи реагувати на них, підтримуючи дисидентські рухи й слідуючи стратегії розвитку й поширення демократичних цінностей у цих регіонах.

Висновок, до якого приходить авторка статті такий: Європа не може нав’язувати демократію іншим країнам, але вона може й повинна підтримувати ефективніше тих, що діють самостійно. 27 урядів ЄС мають взяти на себе якусь відповідальність.

Детальніше тут:

 

 

 

Марш демократі

 

2 липня 1964 р. – Президент Ліндон Джонсон узаконив Акт про громадянські права.  

3 липня 1790 р. – у Парижі, Маркіз Кондорсе запропонував надати громадянські права жінкам. 

4 липня 1776 р. – виправлена Декларація незалежності, підготовлена Томасом Джеферсоном, була схвалена й підписана Джоном Хенкоком – Президентом Континентального конгресу – й Чарльзом Томасом, секретарем конгресу. Штат Нью-Йорк відмовився від підписання.

6 липня 1935 р. – народився Далай Лама (Тензін Гьясто), тибетський релігійний лідер, володар Нобелівської Премії Миру.

7 липня 1925 р. - Африкаанс визнана однією з офіційних мов Південної Африки, поряд із англійською й голландською.

9 липня 1609 р. - Імператор Рудольф ІІ надав Богемії право на свободу віросповідання.

16 липня 1875 р. - Завершено нову конституцію Франції.

18 липня 1830 р. – Уругвай прийняв ліберальну конституцію.

Nota bene!

 

Ні для кого у громадянському суспільстві не може бути зроблено виняток із законів цього суспільства. Бо якщо будь-кому дозволено робити все, що він забажає, й ніде на землі не знайдеться до кого звернутися по відшкодування за завдану цією людиною шкоду чи захист від неї, то питається, чи не перебуватиме така людина все ще повністю у стані природи й, отже, поза можливістю бути частиною чи членом громадянського суспільства? Хіба що тільки хто-небудь скаже, що стан природи і громадянське суспільство – це одне й те саме. Але я не знайшов ще жодного настільки ревного захисника анархії, котрий став би на цьому наполягати.

Джон Локк

 

 (Лок, Джон. Два трактати про врядування / Джон Лок / Пер. з англ. О. Терех, Р. Димерець. – К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. – 265 с.)