Автор:
Євгенія Лебідь 
Відомим і загальнозрозумілим є той факт, що у країнах пострадянського простору час від часу виникають спільні тенденції (а водночас ― і схожі супутні проблеми) у розвитку різних галузей суспільного життя. Освітній сектор у цьому переліку не є винятком, оскільки гіперболічно централізована і бюрократизована радянська освіта мала значні труднощі та вимагала термінових реформ, що у таких державах колишньої Співдружності, як Україна, Росія, Грузія, Казахстан, здійснювалися доволі мляво, частково і непомірковано, або не здійснювалися взагалі ― як-то у Білорусії.
Поступальний розвиток освітянської галузі в Україні зумовлює необхідність розширення і поглиблення його нормативно-правового забезпечення. За роки незалежності нашої держави напрацьований значний масив актів законодавства, які безпосередньо стосуються сфери освіти. З прийняттям Конституції України, базового Закону України “Про освіту” та законів прямої дії: “Про професійно-технічну освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про позашкільну освіту”, “Про дошкільну освіту”, “Про вищу освіту”, визначені як загальні правові засади демократичного функціонування і розвитку освіти так і правові, організаційні, фінансові відношення її у підрозділах, а також їх фінансово-господарська та матеріально-технічна база.
Освітні тенденції України не є чимось винятковим. Подібне відбувається і в сусідній Росії. Зокрема, в профосвітньому напрямку та щодо скорочення кількості ВУЗів. Пропонуємо читачам добірку російських публікацій останнього часу про ситуацію в освіті.
Педалюючи повернення до 11-річки, МОН зневажає рекомендації ЮНЕСКО та маніпулює даними про освітні системи Європейських країн.
Напередодні саміту ОБСЄ в Астані, 28-29 листопада, відбувалася Паралельна конференція громадянського суспільства ОБСЄ. Представництво учасників було доволі широке - близько 150 осіб з Казахстану, Киргизстану, Узбекистану, Азейбарджану, Вірменії та інших країн. Однак, чисельне представництво від країн-учасниць ОБСЄ було далеко не рівномірне, відтак і обговорювані питання торкалися передовсім центрально-азійского регіону.
Тому, для кого літо - пора затишшя, здасться логічним, що революційні фронти також переведено у стан відносного спокою. Натомість спостерігачі за знаковими подіями у світі демократії реферують, аналізують і узагальнюють демократію «весна-літо 2011». Отже, основними тенденціями сезону, що минає, можемо назвати зміну оперативного зведення на довільні рефлексії з приводу того, чим, на думку світової громадськості, події