Автор:
Юрій Шевченко 
З 17-го по 19-те вересня в рамках проекту "Нове покоління влади в Україні: перспектива молоді" тривав триденний навчальний табір «Вересень для молоді», організований Фондом "Європа ХХІ". До участі в ньому конкурсна комісія відібрала 28 учасників із 20 областей України. Пропонуємо опитування кількох учасників школи. Їм було поставлено запитання про те, як змінилася їхня позиція щодо громадського життя в Україні під час роботи в школі-таборі, хто з тренерів та колег по школі виявився найцікавішим, та про плани й нові проекти, на які надихнув табір.
Павло Колотвін, аспірант кафедри політології Одеського національного університету ім. Мечникова Занимаюсь журналистикой уже около трех лет. Параллельно снимаю видеоролики - социальные, коммерческие, политические и т.д. То есть, по сути, по жизни занимаюсь съемкой видеороликов, телевидением. Я, возможно, немного нарушил правила, и отборочное эссе немного писал не на тему, какой я хочу видеть свою страну, а скорее писал, какой я не хочу видеть Украину в будущем - немного фьючерсное произведение. Как будто я проснулся утром, моя будущая жена меня зовет, я спускаюсь вниз на кухню, потому что пахнет очень вкусными гамбургерами. Мы кушаем картошку фри, пьем колу, говорим почти на английском языке. Мы говорим о том, что нам необходимо вечером встретиться и продолжить наш брачный контракт, на следующий день поехать, забрать нашего ребенка из интерната, потому что ему там очень хорошо, весело, но пора бы его увидеть наконец-то. Все заканчивается тем, что я еду на работу, говорю «Бай-бай!» своей будущей жене, и вспоминаю о том, что у нас сегодня выборы. Это меня абсолютно не интересует, потому что, по сути говоря, ничего не меняется после выборов, и вообще, я не помню, кого мы сегодня выбираем, либо президента, либо канцлера. Все заканчивается тремя точками, это является тонким намеком на то, что я не хочу видеть Украину, будущую свою страну и будущих жителей этой страны абсолютно пассивными. Возможно, в определенной степени не то чтобы американизированными, о которых я писал, - неестественными. Но это касается в первую очередь неестественности этого произведения. Я хочу, чтобы наши люди были в будущем сами собой, сами творили свою судьбу, сами представляли из себя то, что они есть сейчас, себя совершенствовали, были абсолютно независимыми в своих решениях, в своем видении будущего, и могли принимать собственные решения. Плюс, естественно, были непассивными к политике, к тому, что происходит в нашей стране, к общественному движению. Обычно всегда, когда общаешься с молодыми людьми, которых интересуют не только какие-то обыденные вещи, как погулять, выпить и т.д., а которых интересуют какие-то более высокие цели, тогда ты насыщаешься энергией, позитивными эмоциями и вообще желанием продолжать то, что ты делаешь. Потому что иногда, в определенных кругах, чувствуешь себя лишним в этом обществе. А когда встречаешься с такими же ребятами, понимаешь, что то, что ты делаешь иногда абсолютно бесплатно, все становится нормально, ты уже не отличаешься. И понимаешь, что если бы не было таких людей, то, возможно, мы не имели бы перспективы в будущем. А так перспективы есть. После таких встреч, как в этой школе, наоборот, понимаешь, что все очень хорошо, и будущее в надежных руках. Общение всегда формирует новые идеи. Чем чаще видишься с новыми абсолютно людьми, не с теми, с которыми ты уже общаешься, видишься достаточно часто, а каждый раз, когда ты обновляешь свое общение, у тебя формируются новые выводы, новые идеи. Ты слышишь что-то новое, слышишь новый опыт. Естественно, самое лучшее для себя аккумулируешь, выбираешь для себя и пытаешься Во-первых, у меня давно есть желание делать также образовательные проекты. Благодаря такому проекту, благодаря тому, что я вижу, как другая молодежь организует такие проекты, я сам вбираю в себя эту информацию, аккумулирую, понимаю, как это надо делать в будущем. Возможно, что-то реализую в своем городе. По истечению этого тренинга я, честно говоря, пока нашел людей, с которыми можно было бы в будущем делать общие проекты. Скорее, пока есть люди для общения, для интереса, то есть, люди, которые представляют собой в первую очередь интерес как люди. Но именно с точки зрения общественных движений, общественных проектов – пока я, к сожалению, на таком проекте никого не нашел.
Паламарчук Михайло, голова Селідовської молодіжної організації «Фенікс», Донецька область Я писал эссе «Какой я вижу общественную жизнь в Украине» с той точки зрения, что хотелось бы, чтобы молодежь была более занята чем-то полезным. Больший акцент шел на развитие спорта, развитие духовных ценностей молодежи. Вообще, мне очень понравилось здесь. Я пообщался со многими людьми, многое для себя узнал. Много узнал нового. Конкретно для своего города хотелось бы создать молодежный центр отдельный, центр молодежного досуга. Среди ребят есть люди, с которыми ты хотел бы работать, дружить в дальнейшем. Например, Ваня из Севастополя. Хотелось бы с ним поддерживать связь. Богдан со Львова. Из Харькова ребята. Это не просто люди, которые мне импонируют, а те в дальнейшем с которыми можно будет скооперироваться и сделать что-то в проектах.
Альона Романюк, Волинський національний університет ім. Лесі Українки Громадське життя України зараз знаходиться на такій стадії, достатньо перехідній. Потрібно зараз докласти максимум зусиль для того, щоб в майбутньому воно відповідало міжнародним стандартам. Зокрема потрібно, щоб громадськість брала якомога більшу участь у процесах, які відбуваються в країні. Головна проблема взагалі громадськості – це пасивність, і з цією пасивністю потрібно боротися. Починати з цим боротися потрібно ще, мабуть, зі шкільних лав, якщо не раніше. Потрібно викорінювати цей принцип, що моя хата скраю, нічого не знаю. Я надіюся, що в майбутньому це зміниться докорінно. Впродовж табору в мене виникло декілька ідей. Оскільки я свого часу вже реалізовувала адвокасі-кампанію, зараз я хотіла би ще реалізувати декілька схожих кампаній, щоб все-таки довести, що громадськість може щось реально вирішити і вплинути на прийняття рішень. Все залежить від людини. Якщо ти хочеш, ти це зробиш, доб’єшся. Завжди є люди, які будуть тобі в цьому допомагати. Тепер я маю інформацію про інструментарій. Зокрема, велике дякую тренерам, які вчора були і сьогодні. Цей закон про доступ до публічної інформації вже так розжовують, просто по поличках розкладають, щоб ми все знали. І положення про депутатів місцевих рад, як на них впливати, як з ними спілкуватися, як з ними шукати шляхи компромісу. Швидше все-таки компромісу, тому що вони все-таки повинні йти на поступки. Є тренери й колеги, з якы можуть створити коло спілкування, коло перспектив у майбутньому. Зокрема, мені дуже сподобалися наші представники Донбасу. Вони такі екстравагантні. Цікаво було би співпрацювати з ними, через те, що це одні з найініціативніших людей. Мені сподобалися люди зі Львова. Там теж достатньо специфічна форма співпраці могла би бути, оскільки Львів – це більш патріотичне, більш націоналістичне місто, ніж Луцьк, є чого повчитися у них. Я дуже добре здружилася з дівчинкою з Криму. Я думаю, ми будемо в будь-якому разі підтримувати зв’язки у майбутньому. Школярка, але дуже активістка. Я думаю, що в неї велике майбутнє.
Богдан Кулинка, Львів, голова молодіжного крила Партії захисників Вітчизни, львівського молодіжного осередку Яким я бачу громадсько-політичне життя в Україні? Це в першу чергу більша активність місцевого самоврядування, більша активність молоді якраз в громадському житті. Після цих днів спілкування якісь думки, ідеї конкретизувалися. По-перше, я почув деякі нові ідеї від когось на рахунок певних громадських дій. Розвіялися міфи - в першу чергу, через спілкування з людьми. Що немає різниці, Захід чи Схід, звідки ми. Різниця може бути тільки в мові. Я, наприклад, по-українськи говорю, хтось по-російськи. Але всі один одного розуміють. Це навіть великий плюс, що ми двомовні. В мене тут появилася така ідея, так як говорили трошки на тему екології. В мене така ідея – облагородження джерел «Сколівських бескидів», це заповідник у Карпатах. В мене там є село, в мене там дідусь жив колись. Там я знаю багато джерел, які є реально не те що закинутими, але за ними ніякого догляду немає, там просто вода виходить з-під землі, там вже стежки всі позаростали, менше хто ходить. Ідея – облагородити, поставити лавочки, смітники, поставити вказівні знаки з дороги. Застосовуючи той інструментарій, про який я почув. Я тут познайомився з тренерами колегами, контактами обмінялися. В першу чергу, свої зі Львова. Там є дві дівчинки, ми обмінялися контактами. Одна з них, Лілія, навіть погодилася допомогти в тому екологічному проекті, про який я говорив. На рахунок інших – ми просто контактами обмінялися. і тренери - я взагалі всі контакти записую.
Юлія Кохан, Черкаси, громадянська мережа «Опора» Я бачу громадсько-політичне життя України таким, що громадяни, свідомі люди, які розуміють, що вони дійсно громадяни України, які розуміють, якою повинна бути держава, що вони є самі управителями, що їм не байдуже на те, що з ними роблять, щоб вони не скаржилися даремно на життя і при цьому нічого не робили, так, як я бачу у багатьох своїх знайомих. Є організація «Не будь байдужим» - дуже красномовна назва. Це що стосується громадян. А політики – хотілося б, звичайно, але це знову-таки до громадян, в політиці хотілося би бачити свідомих людей, відповідальних. Завдяки цій школі вплив стався такий, що я упевнилася в тому, що я сюди дійсно недарма приїхала. Тому що дуже багато лекторів дійсно вселили надію. Коли розповідали свої історії, особливо Світлана Заліщук. Не можна нікого виділити, але вона настільки запалила просто. Хтось, можливо, когось іншого виділить. Але настільки людина запалила, я побачила, скільки людей. Я писала, що дуже хочу побачити однодумців, щоб переконатися, що дійсно по всій Україні є такі люди, побачити, відчути якусь підтримку. Я це дійсно відчула. Люди свідомі, вони говорять те, що мені хотілося б чути від більшості громадян. Тому я не буду від цього відходити, я буду продовжувати. Ще воно в мене вариться у голові, але буде народжуватися. У тренерів ми взяли у кількох контакти навіть. В тому числі із Світланою Заліщук Тарас Петрів пообіцяли нам допомогти з нашим проектом з приводу інформаційних запитів. Просто влада нас закидала відписками, ми в такій позиції, що а що ж робити далі. Вони пообіцяли нам або надати адвокатську допомогу, план запропонували. З ними ми будемо надалі точно спілкуватися, списуватися, щоб довести це все до кінця. У всіх учасників, ми самі запропонували, і Рада сама вже так зробила, зібрали у всіх контакти. Я з усіма хотіла би поспілкуватися, тому що трьох днів замало для того, щоб познайомитися зі всіма учасниками. Регіональні тут розбіжності абсолютно не видно, є цілісність. Я, наприклад, намагаюся не звертати увагу на те, хто звідки, і не звертаю. Я побачила, що ніхто тут на це не звертає уваги. Ніяких міфів, ніяких розбіжностей. Це добре. З усіма могла підтримати, а там уже за інтересами.
Лучко Іван, Івано-Франківська область, Калуш, Київ Зараз навчаюся в Київському національному університеті ім. Шевченка. Я радий бути тут, на цьому тренінгу. Глобальна проблема, яку я вбачаю у нашому суспільстві, - це те, що більшість людей пасивні. Вони пасивні в своїй громадській діяльності, в своїй громадській позиції. Це дуже велика наша проблема. Якраз потрібно орієнтуватися не на пасивну. Проблема в тому, що сама молодь пасивна. Молодь – це люди, які будуть в майбутньому творити нашу історію, змінювати щось в цій країні. Якщо молодь буде пасивна, тоді вже у нас якоїсь перспективи для країни немає. А для того, щоб молодь була непасивна, я вважаю, що проблема ця закладається ще у самому дитинстві. Потрібно змалку дітей виховувати, залучати, потрібно виховувати у них якусь активність, залучаючи на самому банальному спочатку рівні – до різних таборів дитячих, спортивних змагань. Щоб вони проявляли себе, щоб вони бачили, що вони щось можуть, щоб вони проявляли свою активність. Через освіту, через громадську діяльність. В мене був приклад. З класу 8-го я вступив в таку організацію як «Пласт», це молодіжна скаутська організація. По суті, яскравої громадської діяльності вони не провадять. Але вони організовують, створюють тил для дітей. Вони організовують ряд різних таборів, де виховують характер, де виховують свідомість у дітей. Вони учать бути їх активними, вольовими, бачити свою ціль і добиватися її, свідомими. Потім, коли вони вже проходять цю школу, їм вже легше діяти. Це проблема нашому менталітету, в тому, що люди пасивні. Це лавиноподібно - якщо одні люди почнуть бути більш активними, інші також підключаться – почне змінюватися, перероблюватися ціле суспільство. Насамперед я сам стараюся бути активним, пробую змінити щось у собі. Впливаю цим самим на своє найближче оточення. В майбутньому, можливо, якісь проекти будуть з цим зв’язані. Насамперед я радий бути тут і бачити людей, таких самих однодумців, як і я. Люди всі, безумовно, цікаві, люди з цілої України. Вони, незважаючи на те, що, можливо, є якісь невеличкі розбіжності, але в кожного є чому повчитися. Радий бачити тут однодумців, з ними є про що поспілкуватися, є що перейняти. Тут я став більш обізнаний у сфері державного управління. Припустимо, закон про доступ до інформації. Я в загальному знав про нього, але зараз він для мене глибше відкрився. Також мова у нас йшла, багато було розмов про лобіювання. Цікаво було почути, що дійсно є успішні проекти, приклади людей з інших регіонів України, які чогось добилися. Якщо активно діяти, ми реально зможемо впливати. Можливо, не кожен в Україні почне організовувати якісь глобальні проекти, щось таке. Але якщо кожен українець непересічний буде активним, буде активно відстоювати свої права зокрема, це заставить владу навіть певним чином реагувати і тримати себе. Такі тренінги є корисними, я так вважаю. Є люди серед тренерів і колег люди, з якими ми обмінялися контактами. Логічно, що обмінюєшся контактами з тими, з ким ближче познайомився. На жаль, за ці короткі два дні кожну людина зокрема, саме як персональна людина вона для мене не відкрилася. Але ті, з ким ближче спілкувалися, зокрема Павло з Одеси, Аліна з Черкас, зараз навчається також в Києві, - ми з ними тісніше спілкувалися. Коли кожного разу ми обідаємо, вечеряємо, снідаємо, ми засиджуємося найдовше. І ми розмовляємо кожного разу на різні теми. Люди широкорозвинуті, з ними цікаво розмовляти. З тренерів я хочу відмітити, хто мені сподобався, - це кандидат наук з Академії держу правління Володимир Купрій. Мені сподобалося, як він вів. І сподобалася Світлана через її невгамовний дух, через її експресивність, через те, з яким вона захопленням, запалом, одержима своєю ідеєю, своїм проектом. Дійсно в таких людей щось виходить. Контакти всіх, хто давав, я записував.
Іван Кліпа, Севастополь, коаліція громадських організацій «Вперед» До складу нашої коаліції входять севастопольські осередки всеукраїнських організацій «Фундація регіональних ініціатив», «Студентська республіка», «Спілка молодих аграріїв» та «Європейська молодь України». Я дуже часто стикаюся з тією проблемою, що є дуже багато ідей, але немає бачення механізму їх втілення в життя. На цій школі я поспілкувався з багатьма людьми, експертами, викладачами, тренерами. Я отримав для себе дуже цікавий інструментарій в дуже багатьох напрямах громадської діяльності, таких як громадське лобіювання. В мене є конкретна мішень. Місцева влада – це конкретика, це шляхи, опалення, школи, органи охорони здоров’я. І в кожній з цих сфер є свої конкретні проблеми, які можна бити і вирішувати. Я познайомився зі всіма. Я брав активну участь у тренінгах. Мені дуже сподобалася Інна Підлуська як методолог. Вона дуже сильний методолог. Мені вона найбільше зімпонувала зі всіх, хто тут був присутній. В неї є реальний і досвід, і бачення, як потрібно дати методологію будь-яким громадським діячам-початківцям, починаючи від середніх шкіл і до більш-менш досвідчених. Тут всі люди неординарні. Мені дуже сподобалася команда, яка приїхала з Донецька. Нормальні хлопці та дівчата. Безумовно, Луцьк, представники Волині. Дуже сильне представництво. Є місто, є проблема, є результат її вирішення, є людина, яка спромоглася це зробити, і спромоглася це зробити в 20 років. Оце є результати, показники ефективності роботи в третьому секторі. З Києва теж. Я взяв контакти всіх людей. Виникають різні ситуації, коли потрібна буде комусь моя допомога чи мені чиясь.
Анна Кисель, Маріуполь, навчаюся в магістратурі на спеціальності «міжнародні відносини» в Маріупольському державному університеті. Ліга політологів-міжнародників дипкорпусу. Є кілька різновидів демократії. Безпосередня, представницька і дорадча демократія. Дорадча, або опосередкована – це досить нова ідея демократія порівняно з іншими. Безпосередня демократія існувала ще коли народні віче були. Потім у людей, коли вони вже почали займатися більш складними справами, не вистачало часу на те, щоб збиратися і постійно вирішувати якісь свої питання. Тому вони почали обирати собі представників. Якось так вийшло, що сам народ перестав брати участь в управлінні державою. Зараз піднімається ще питання, і народ розуміє, що вже представницька демократія – це не та форма, яка має бути на жаль. Тому на сьогоднішній день формується дорадча демократія. Влада з народом, з суспільством має бути на рівноправних відносинах. Я би не сказала, що вона так сильно змінилася, але скоригувалася. Я на сьогодні впевнена у тому, що громадянське суспільство, яке буде сформоване в Україні завдяки таким проектам, які допомагають налагоджувати зв’язки між людьми різних регіонів – це все сприяє тому, що в Україні все-таки буде сформований той прошарок суспільства, який стане середнім класом і буде впливати, приймати активну участь в громадському житті. Третій сектор вже не буде таким розшарованим, стане сильним, консолідованим. І все-таки дорадча демократія не зразу, але через якийсь проміжок часу все-таки буде. Ми не вирішували щодо спільних проектів, але зв’язки налагодили, деякі з учасників зацікавилися організацією, в якій я брала участь, де я є членом, теж висловили бажання проводити проекти. Також мені дуже сподобався виступ про доступ до публічної інформації. Я би долучилася до вивчення цієї сфери. Приїду додому, заповню анкету, пройду курс.
Дмитро Тютюнник, Харків, громадська організація «Фронт змін» Головна ідея того есе, яке я писав, - це те, що країні потрібна модернізація. Що я вкладаю в це слово? По-перше, це закріплення того, що конституцію можна змінювати тільки шляхом референдуму, тільки народ має право її змінювати. Ми пам’ятаємо, що у нас було не так. Друге – це формування прошарку професійних чиновників, які не змінюються. Їх треба не те щоб захистити, але створити законодавство, щоб верхівка змінювалася, а у нас дуже часто це буває, а професіонали, яку цю політику роблять, не змінювалися. На жаль, у нас було і зараз є таке, що якщо ти не в партії, навіть якщо ти дуже фаховий… Для цього потрібно створити відповідне законодавство, щоб цього більше ніхто не зміг собі дозволити. Ще з основних ідей… Боротьба з корупцією. Є проблема механізму відповідного. Початок треба робити тільки з президента, з його команди, з кабінету міністрів. Бо є невідповідність у тому, що президент з року в рік збільшує фінансування на свою адміністрацію, тільки на утримання, я вже не кажу про виконання програм, і кабінет міністрів збільшує, і Верховна Рада збільшена в цьому році, а соціальні видатки зменшуються. Збільшується навантаження на платників податків. Це ненормально, це неправильно. Наприклад, у Великобританії в цьому році на 25% вони зменшили собі утримання влади саме. В Греції всі державні службовці відмовилися від однієї зарплати, тобто вони отримують 11 зарплат на рік. І т.д., можна казати дуже багато. Це перший крок. Перше, що хочу сказати одразу. Не знаю, наскільки усвідомлюють організатори, але, мабуть, усвідомлюють, що це неймовірно важливо, те, що вони роблять. Бажаю, щоб це продовжувалося і далі. Я став іншою людиною, чесно скажу. Тому що навіть не стільки тренери, скільки спілкування з тими людьми, які є з інших регіонів, їхній досвід… - Ці люди – це капітал на все життя. Це не перший молодіжний форум, на якому я є, я був ще. Просто скажу, що з форуму в форум… Тут не так багато людей. А взагалі по Україні якщо поїздити по форумах, знайдеться 200-300 молодих людей, які від форуму до форуму їздять, у них є нові ідеї, деякі вже показують те, що вони реалізували за цей час. Я хочу сказати, що я, власне, знаю 200-300 молодих людей, які зараз активні. Я впевнений, що вони стануть тією елітою, про яку ми всі ставимо завдання, щоб вона сформувалася і в політиці, і в бізнесі, і т.д. Серед учасників я взяв координати всі. Їх ще дадуть нам організатори. Але є 4-5 людей, з якими я планую далі співпрацювати. Саме серед учасників. Це Київ, Донецьк, Харків. У нас три учасники з Харкова, ми не знали один одного раніше. Подружилися з харків’янами – Владом, Дімою більш-менш. В принципі, є спільні ідеї, спільні контакти. І плануємо далі співпрацювати.
Схожі новини:
Напередодні саміту ОБСЄ в Астані, 28-29 листопада, відбувалася Паралельна конференція громадянського суспільства ОБСЄ. Представництво учасників було доволі широке - близько 150 осіб з Казахстану, Киргизстану, Узбекистану, Азейбарджану, Вірменії та інших країн. Однак, чисельне представництво від країн-учасниць ОБСЄ було далеко не рівномірне, відтак і обговорювані питання торкалися передовсім центрально-азійского регіону.
Тому, для кого літо - пора затишшя, здасться логічним, що революційні фронти також переведено у стан відносного спокою. Натомість спостерігачі за знаковими подіями у світі демократії реферують, аналізують і узагальнюють демократію «весна-літо 2011». Отже, основними тенденціями сезону, що минає, можемо назвати зміну оперативного зведення на довільні рефлексії з приводу того, чим, на думку світової громадськості, події