Болонський процес: на рубежі 2010 (контекст України, Польщі, Росії та Білорусії)

§ впровадження дворівневої системи вищої освіти ­ “В/М” (Bachelor/Master) та докторських програм (Philosophia Doctor - PhD);

§ прийняття системи легко зрозумілих і доступних для співвіднесення ступенів, у тому числі й Додатку до диплому;

§ запровадження системи кредитів за типом European Credit Transfer and Accumulation system (ECTS);

§ сприяння студентській та викладацькій мобільності;

§ забезпечення якості освіти відповідно до європейських стандартів.

 

1999 року серед 29 країн, які підписали Болонську декларацію, була й Польща. Більше ніж десятилітній період адаптації вищої освіти Польщі до умов Болонського процесу приніс відчутні зміни:

1. - перш за все, утвердження системи вищої освіти, що складається із двох циклів:

І цикл - трирічна або чотирирічна (ступінь ліценціата),

ІІ цикл - дворічне (іноді однорічне) (ступінь магістра).

Однорідна п’ятирічна освіта збережена лише на 6-ти напрямках (зокрема, право, медицина та ін.).

Але запровадження 3-річних докторських програм, повністю відповідних західним PhD, у Польщі ще й досі триває. Продовжує діяти система габілітації – процедура, відповідна захисту докторської дисертації в Україні.

2. - впровадження трансферної системи європейських кредитів, що дозволило підвищити гнучкість системи освіти та якість підготовки студентів вечірньої та заочної форм навчання, а також забезпечити більшу мобільність студентів і викладачів у рамках освітнього простору Європи;

3. - застосування нової системи акредитації ВНЗ (основні критерії: наявність внутрішньої системи оцінки якості освіти, використання ECTS, участь у програмі SOCRATES-ERASMUS);

4. - забезпечення автономії вузів (завдяки прийнятим за останні два десятиріччя законам і законодавчим актам про освіту вузи у Польщі здобули право формувати власну стратегію, самостійно обирати пріоритети в навчанні та впровадженні наукових досліджень, витрачати свої ресурси та встановлювати свої критерії для підготовки сучасних високопрофесійних фахівців, створювати нові моделі навчання на різних рівнях освіти, започатковувати пілотні проекти PhD-програм в різних професійних напрямах) (http://experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=40001).

Відтак, у Польщі повільна, прозора і продумана політика імплементації болонських вимог у національну систему вищої освіти, зі збереженням самобутніх рис (наприклад, габілітації), сприяє підвищенню її якості. Як зазначив генеральний консул в Харкові із питань вищої освіти Г. Серочинський, про високий рівень польської освіти свідчить вже те, що "дипломи, отримані в польських вузах, визнаються майже в усьому світі".

 

19 березня 2003 року на Берлінській конференції, офіційно приєднавшись до країн-учасниць Болонського процесу, Російська Федерація зобов’язалася до 2010 року виконати більшість основних умов із ним пов’язаних.

15 лютого 2005 року з’явився наказ № 40 Міністерства освіти РФ "Про реалізацію положень Болонської декларації в системі вищої освіти Російської Федерації". 25 квітня 2006 року - наказ № 126 Міністерства освіти РФ "Про головні вузи і організації РФ з реалізації основних цілей розвитку системи простору вищої освіти згідно із Болонською декларацією...". Ці два закони визначали магістральні напрямки і пріоритетні завдання із означеного питання. Проте, навіть такі важливі законодавчі рішення не сприяли швидкому досягненню потрібного практичного результату. Керівництво російських вузів, дуже обережно й з недовірою поставившись до європейських новацій, не поспішало впроваджувати їх у себе, повсякчас акцентуючи на недоліках Болонського процесу та проблемах у його реалізації. Зокрема, увага зверталася на: серйозні розбіжності між європейськими кредитними годинами та російськими - учбовими (академічними), усунути які здавалося можливим лише докорінно змінивши усю існуючу в РФ методику освіти й викладання. Тривалі дискусії викликала й можливість випуску кваліфікованого спеціаліста за три роки навчання (у системі "бакалавр/магістр").

Однак, 24 жовтня 2007 року тодішній президент РФ В. Путін підписав закон про введення дворівневої системи вищої освіти по всій країні. Але більшість російських вузів і досі готують студентів фактично за старими програмами, просто вилучивши частину предметів із бакалаврату і перенісши їх до магістратури. Остаточний перехід ВНЗ РФ на новий професійний стандарт "бакалавр/магістр" можливий, як вважає Голова комісії Громадської палати РФ Я. Кузьмінов, не раніше 2012 року (http://www.rian.ru/interview/20100223/210522023.html).

Впродовж 2008 року Міністерство освіти Росії виділило значні кошти вузам та іншим організаціям на виконання проектів, пов’язаних із Болонським процесом. У різних ВНЗ країни були проведені конференції та семінари, присвячені актуальним питанням вищої освіти та болонським заходам. Наприклад такі: Міжнародна науково-методична конференція "Сучасна освіта: викликам часу - нові підходи" (31.01.2008, Томск), І міжрегіональна науково-практична конференція "Точка зору" (Навчання та виховання у ВУЗах в контексті Болонського процесу) (11.03.2008, Казань), Семінар підвищення кваліфікації "Підвищення якості освіти, розвиток інноваційної освітньої діяльності та інтеграція російських вузів у Європейський освітній простір" (12-14.03.2008, Москва та ін.), Болонський семінар про ECTS (17-18.0.2008) та ін. Також, у 2007-2008 рр. Міносвіти РФ розробило макет Федерального державного освітнього стандарту (ФГОС) як "сукупності вимог, обов’язкових при реалізації основних освітніх програм", що було визначено однією із найпріоритетніших умов Болонського процесу (детальніше на http://ashilyaev.com/content/view/117/1/).

Де-юре, з 1 вересня 2009 року всі вузи РФ перейшли на Болонську систему із усіма її складниками (дворівнева система освіти, ECTS, Додаток до диплому та ін.). Проте, де-факто - лише 40 % російських ВНЗ насправді готові були працювати у цьому режимі (http://fstu.ru/128/reforma-obrazovaniya-bolonskijprocess-v-rossii/index.html).

Наразі, у Росії намагаються здійснити одне із основних "внутрішніх" завдань - об’єднати освітній простір всередині країни (наприклад, угода про стратегічне партнерство та співробітництво між Московським та Петербурзьким державними університетами, що при тривалому співробітництві та досвіді студентських обмінів, може дати можливість обом вузам видавати спільний диплом - детальніше http://www.polit.ru/science/2009/08/13/msu_spbgu.html).

 

Питання про інтеграцію Білорусі у ЄПВО і по сьогоднішній день є відкритим і дискусійним. Неодноразово декларуючи на словах свою готовність до включення у Болонський процес білоруські чиновники не здійснюють ніяких конкретних кроків у цьому напрямку, розуміючи, що це вимагатиме не тільки серйозних інновацій у вищій освіті, але й переорієнтації у зовнішній політиці. Білорусь завжди прагнула до створення єдиного простору вищої освіти з Росією (а потім - з СНГ), але Росія порушила ці стратегічні плани, приєднавшись, як вже зазначалося, у 2003 році до Болонського процесу (хоча не виключено, що питання про єдиний простір вищої освіти СНГ ще буде неодноразово підніматися, і не лише в Білорусі).

Відтак на початку ХХІ століття Білорусь знову намагалася здійснити те, що їй не вдалося у 90-х рр. - реформу вищої освіти та ввести її дворівневу систему. Проте й ця спроба зазнала невдачі, в результаті чого з’явилася білоруська модель системи "бакалавр/магістр" - "бакалавр/спеціаліст" із залученням таких формально модернізуючих елементів, як кредитна і рейтингова система, посилення самостійної освіти студентів та ін.

Але з 1991 року кардинальні зміни у систему вищої освіти Білорусі так і не прийшли. По суті, зберігається в цілому радянський її формат, який прикрашають декоративними елементами сучасних тенденцій: введення тестування при вступі до вузів, перейменування інститутів в університети та деякі інші. Відтак, із Болонської системи теж переймається лише те, що дозволяє залишати незмінною радянську авторитарну систему освіти, як слушно зазначає дослідниця С. Мацкевич, "рейтингові й кредитні системи дуже успішно дозволяють здійснювати контроль над викладачами і студентами <...> Білоруська освіта й досі спокійно переносить призначення, а не вибори ректорів вузів. Білоруські університети і досі не потребують академічних свобод і чекають наказу згори. Білоруські професори і викладачі <...> не можуть зрозуміти суть сучасного змісту освіти і сучасних технологій освіти" (http://www.methodology.by/index.php?option=com_content&task=view&id=162). Це зрозуміло, призводить до відчутного зниження якості освіти та поглиблення її кризового стану. За твердженням засновника Європейського гуманітарного університету В. Дунаєва, в Білорусі у галузі вищої освіти спостерігаємо швидше "деградацію, ніж розвиток системи" (http://www.obrazovanie.by/news/2010-03-04.html). Дослідник Д. Сандаков взагалі вважає, що коли "вища освіта є вищою лише за назвою", мову можна вести про "катастрофу інтелекту". "<...> Отримані студентами знання не відповідають сучасному рівню освіти і технології, а це автоматично програмує надалі все серйозніше відставання науки й економіки Білорусі від світових трендів" (http://www.obrazovanie.by/sandakov/krizis.html).

Із березня 2010 року готується ще одна "косметична" зміна - Кодекс про освіту, де знову ж таки відсутні такі поняття як "академічні свободи" або "університетська автономія", отже реальні зміни у системі вищої освіти Білорусії, як і її вступ до ЄПВО, відкладаються на невизначений термін.

 

Україна приєдналася до Болонського процесу 19 травня 2005 року на Конференції міністрів країн Європи (м. Берген, Норвегія). Цій події передували: Постанова Кабінету міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1131 "Про утворення Міжвідомчої комісії з питань участі України в Болонському процесі" та Наказ Міністерства освіти і науки України від 20 жовтня 2004р. № 812 "Про особливості впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу", що мали у правовому полі підготувати ґрунт для болонських новацій.

У 2006 році створено Національну групу промоутерів Болонського процесу в Україні (National Team of Bologna Promoters), до якої залучені фахівці провідних університетів України. Вони беруть участь в навчальних тренінгах з актуальних проблем вищої освіти на Європейському освітньому просторі і проводять такі тренінги в Україні. При Міністерстві освіти і науки України (МОН) створено відомчу робочу групу супроводу Болонського процесу у вищій освіті України (розпорядження МОН від 24.05.2006 № 93-р) та, за розпорядженням Кабінету Міністрів України, міжвідомчу робочу групу з впровадження Болонського процесу (наказ МОН від 7.03.2006 № 164).

На законодавчому рівні пріоритетні завдання з реалізації Болонського процесу в Україні було визначено у Наказі МОН №612 від 13.07.2007 "Про затвердження Плану дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року".

16 жовтня 2009 року міністр освіти І. Вакарчук підписав указ про "Про запровадження у вищих навчальних закладах України Європейської кредитно-трансферної системи" та її ключових документів, зокрема Додатку до диплома європейського зразка. Цього ж року народний депутат України, член Координаційної ради конфедерації роботодавців України О.Б. Шевчук подав на розгляд Верховної Ради Проект закону України “Про національну систему кваліфікацій”, розпочавши складний процес роботи та дискусій на тему створення НСК.

Також в Україні діють європейські програми, що сприяють студентській та викладацькій мобільності, зокрема Tempus(до якої Україна приєдналася ще у 1993 році), Erasmus Mundus, програма Жана Моне.

Як бачимо з хронології подій темпи реалізації принципів Болонського процесу в Україні взяті значні. Безумовно, це мало певні позитивні наслідки. Перш за все, йдеться про                                       збільшення студентської та викладацької мобільності за рахунок стандартизації ступенів вищої освіти. Також до переваг болонських новацій можемо віднести і визнання за кордоном українських дипломів та періодів навчання, як тенденція до створення єдиного із європейським ринку освітніх послуг, та зміцнення на ньому позицій ВНЗ України, забезпечення їх рівноправності у світовому співтоваристві. Важливою перевагою реформованої системи освіти є й збільшення її гнучкості, розвитку міждисциплінарності, оскільки двоциклічна система дає можливість студенту стати бакалавром із однієї спеціальності, а магістратуру закінчити - з іншої. Це шанс для студентів у комбінуванні знань із різних галузей і можливість роботи на межі спеціальностей.

Проте, не можна не погодитися з професором, проректором НУ "Львівська політехніка" Ю. Рашкевичем, який зазначає, що не обійшлося і без власне українських проблем:

§       створення "внутрішнього продукту" української освіти - кредитно-модульної системи, що до 2009 року діяла замість ЄКТС та призвела "до стрімкої деградації національної вищої освіти, оскільки оцінювання знань частинами не дає студентові цілісної уяви про предмет та не сприяє засвоєнню системних знань";

§       розвал системи підготовки кадрів через профтехучилища та кадрова проблема в цілому та ін. (http://forum.bsmu.edu.ua/showthread.php?t=721).

До цього можемо додати ще й реальну загрозу деінтелектуалізації освіти (створення освітньої системи, що критично залежить від ринку праці, а відтак - невпинне зростання "практиків" та відмова від теоретичних наукових досліджень), а також "експорту" найталановитіших випускників з України за кордон.

 

Отже, найвдаліший шлях із впровадження вимог Болонського процесу було обрано Польщею, яка, хоч і за тривалий час (близько 20 років реформ), але досягла значних успіхів, покращивши за рахунок європейських новацій якість власної освіти. Україні варто було б скористатися її досвідом у:

§ тимчасовому збереженні другого наукового ступеня (габілітації) поруч із напрацюванням нормативної бази та розробці й реалізації навчальних програм третього циклу (PhD);

§ виробленні стандартів освіти для кожного факультету й рівня навчання, що залежить від кваліфікації, яку отримує випускник вузу;

§ створенні дієвого громадського контролю за діями держави у галузі освіти через Раду з вищої освіти та Центральну комісію зі справ звань і наукових ступенів.

Цікавою, перспективною і вартою уваги, вважаємо і тенцію в РФ до консолідації та зміцнення внутрішнього освітнього простору.

Вхід Білорусі у Болонський процес, як свідчать експерти, можливий лише після демократизації процесів освіти "в умовах розгортання широкої професійної дискусії і створення громадського механізму управління освітою <...>, проведенню роботи по узгодженню задач Болонського процесу із національною політикою" (http://www.methodology.by/index.php?option=com_content&task=view&id=162).

Період 2010-2020 у впровадженні Болонського процесу в Україні буде вирішальним, він покаже наскільки глибокими та якісними були зміни в освіті попередніх років. Проте існує чимало перешкод і труднощів, що чекають нашу державу на цьому шляху.

Насамперед це внутрішні негаразди: незавершеність адаптації національного законодавства до європейського права (потреба у напрацюванні правової основи для визнання неформального навчання - "індивідуальної навчальної траєкторії" - "Individual Learning Path" як "частину навчання впродовж життя" - "Life Long Learning" на рівні з університетськими кредитами) (http://forum.bsmu.edu.ua/showthread.php?t=721); недостатнє бюджетне фінансування для розвитку сфери освіти (зокрема, забезпечення мобільності студентів та професорсько-викладацького складу в міжнародному освітньому просторі); несформована національна система кваліфікацій; зниження якості освіти (проблема підготовки фaхівця за 3 роки); зменшення доступності ІІ рівня освіти (оскільки існує тенденція до переходу магістратур на платну основу).

Із основних зовнішніх причин можна назвати такі: невизначеність перспектив взаємовідносин Україна-ЄС; міграційні перешкоди для громадян України, що заважають реалізації принципу мобільності у Болонському процесі.

1. - http://experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=40001 - Беганська І., Садовська Н. Адаптація вищої освіти Польщі до умов Болонського процесу (2009).

 

2. - http://www.polit.ru/science/2009/08/13/msu_spbgu.html - Болонский процесс объединил Московский и Санкт-Петербургский университеты.

 

2. - http://www.methodology.by/index.php?option=com_content&task=view&id=162 - Мацкевич С. Болонский процесс в Беларуси: быть или не быть (2008).

3. - http://bdg.by/news/news.htm?111736,1 - Ковальчук М. Как Беларуси войти в Болонский процесс (2007).