Поступальний розвиток освітянської галузі в Україні зумовлює необхідність розширення і поглиблення його нормативно-правового забезпечення. За роки незалежності нашої держави напрацьований значний масив актів законодавства, які безпосередньо стосуються сфери освіти. З прийняттям Конституції України, базового Закону України “Про освіту” та законів прямої дії: “Про професійно-технічну освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про позашкільну освіту”, “Про дошкільну освіту”, “Про вищу освіту”, визначені як загальні правові засади демократичного функціонування і розвитку освіти так і правові, організаційні, фінансові відношення її у підрозділах, а також їх фінансово-господарська та матеріально-технічна база.
За цей період видано понад 200 указів Президента України, 150 постанов Кабінету Міністрів України, більш ніж 300 інструкцій, безліч наказів Міністерства освіти і науки, які визначають політику і стратегію реформування освіти на перехідному етапі, обумовлюють заходи на реалізацію державної політики у сфері освіти.1
Як бачимо сьогодні тенденції розвитку освіти визначаються в першу чергу на законодавчому рівні. Формування достатньої і прогресивної законодавчої, іншої нормативно-правової бази освіти є одним з основних факторів, які можуть забезпечити можливість реалізації прав громадян на освіту. Тому прийняття достатньої, дієвої законодавчої бази сфери освіти, своєчасне внесення змін у діючи закони, а також реалізація вже прийнятих законів – актуальне, важливе і надто складне державне завдання.
На наш погляд на цей час в Україні в основному вже сформована нова, самостійна галузь законодавства – освітянська.2 Провідний учений з освітянського права Дорохова Г.О. наголошує, що “специфіка суспільних відносин у сфері народної освіти з усіма їх взаєминами і залежностями відбивається в регулюючих відносинах законодавчих актів і їх складових норм права. Правові норми фіксуючи цілісність загальних відносин у цій галузі, у свою чергу, утворюють власну систему з характерною для неї ієрархією рівнів зв`язків, структурою. Назвемо цю систему норм освітянським правом... Освітянське право можна вважати таким, що формується, постає як самостійна галузь права”.3
Сучасна юридична наука визначає юридичний термін галузь законодавства наступним чином – це сукупність законів та інших нормативних актів (їх, частин і статей), які регулюють однорідні і порівняно самостійні групи суспільних відносин. Під галуззю законодавства розуміють не будь яку сукупність актів, а тільки таку, де всі акти перебувають у тісному взаємозв`язку та взаємозалежності. Галузі законодавства за назвами і змістом регульованих ними відносин в основному збігаються з відповідними галузями права.4 Виходячи з наукового визначення юридичного терміну галузь законодавства можна стверджувати, що освітянське право як галузь стоїть в одному ряді нових галузей права. Освітянська галузь права визнана регулювати суспільні відносини у сфері освітянської діяльності. І зовсім не випадково те, що сфера освіти як система регулюється цілою галуззю права.
У сфері освіти України вже прийнята велика кількість нормативно-правових актів різного рівня, які мають одну ціль: забезпечити правове регулювання сфери освіти.
На нашу думку формування української освітянської галузі законодавства пройшло декілька етапів. Першим етапом еволюції освітянського законодавства стало обґрунтування нових підходів до цього процесу. Розпочато воно з прийняття 25 травня 1991 року Закону України “Про освіту”, створення у 1992 році Академії педагогічних наук України як вищої галузевої наукової установи, прийняття першим з`їздом педагогічних працівників Державної національної програми “Освіта” (України ХХІ століття), яка стала першим стратегічним документом розвитку національної системи освіти.
Другому етапу характерні заходи щодо теоретичного обґрунтування підготовки змін і доповнень до Закону України “Про освіту”, проведення парламентських слухань із питань подальшого розвитку освіти, прийняття нової редакції закону 23 березня 1996 року, прийняття Основного Закону держави – Конституції України 28 червня 1996 року.
Третій етап, пов`язаний з теоретичним обґрунтуванням ухвалення законів прямої дії, які б регулювали відносини у підсистемах освітньої галузі, а саме законів України “Про професійно-технічну освіту” від 10 грудня 1998 року, “Про загальну середню освіту” від 13 травня 1999 року, “Про позашкільну освіту” від 22 червня 2000 року, “Про дошкільну освіту” від 11 липня 2001 року, “Про вищу освіту” від 17 січня 2002 року. До того ж у цей період були затверджені й інші законодавчі акти, які стосуються учнів та молоді: Закони України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 року, “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” від 6 червня 2001 року.
Про увагу держави до проблем освіти в цей період свідчить й те, що окрім прийняття законодавчих актів було видано 67 указів і 4 розпорядження Президента України, Кабінет Міністрів України оприлюднив 83 постанови з різних напрямків функціонування системи освіти.5
Четвертому етапу розвитку освітянського законодавства, подальшого розвитку галузі освітянського права властиве втілення в життя окремих положень законів прямої дії через розробку постанов, наказів, інструкцій та положень органів виконавчої влади. Це перш за все:
- удосконалення системи управління освітою (постанови Кабінету Міністрів України: “Про Міністерство освіти і науки України” №773/2000 від 07.06.2000 р.; “Про затвердження Положення про загальноосвітній навчальний заклад” №964 від 14.06.2000 р.; “Про затвердження Типового положення про Головне управління освіти і науки Київської міської державної адміністрації, управління освіти і науки обласної, Севастопольської міської державної адміністрації” №1326 від 22.08.2000 р.; “Про затвердження Положення про державну інспекцію навчальних закладів” №51614 від 29.11.2001 р; накази Міністерства освіти і науки України: “Про затвердження Положення про піклувальну раду загальноосвітнього навчального закладу” №45 від 05.02.2001 р.; “Про затвердження Примірного статуту загальноосвітнього навчального закладу” №284 від 29.04.2002 р. тощо);
- стандартизація змісту освіти, ліцензування, атестація та акредитація навчальних закладів (постанови Кабінету Міністрів України: “Про затвердження Положення про навчально-виховний комплекс “дошкільний навчальний заклад – загальноосвітній навчальний заклад”, “загальноосвітній навчальний заклад – дошкільний навчальний заклад” №306 від 12.03.2003 р.; “Про ліцензування освітніх послуг” №1380 від 29.08.2003 р.; наказ Міністерства освіти і науки України: “Про затвердження Порядку державної атестації загальноосвітніх, дошкільних та позашкільних навчальних закладів” №553 від 24.07.2001 р.);
- гуманізація та демократизація освіти, методологічна переорієнтація процесу навчання на розвиток особистості (постанова Кабінету Міністрів України: “Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання” №1717 від 16.11.2000 р.; накази Міністерства освіти і науки: “Про затвердження Положення про державну підсумкову атестацію учнів (вихованців) у системі загальної середньої освіти” №588 від 14.12.2000 р.; “Про затвердження Положення про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах” №732 від 20.12.2002 р. тощо).6
П`ятий етап характеризується подальшим розвитком законодавства про освіту, а також прийняттям на загальнодержавному рівні єдиного стратегічного документа, який визначив довготривалі пріоритети державної політики у сфері освіти. Таким документом стала Національна доктрина розвитку освіти України, яка після ухвалення її другим Всеукраїнським з`їздом педагогічних працівників була затверджена Указом Президента України №347/2002 від 17 квітня 2002 року.
Національна доктрина визначила систему концептуальних ідей та поглядів на стратегію й основні напрями розвитку освіти у першій чверті ХХІ століття. Уже в перші місяці після затвердження Національної доктрини Кабінет Міністрів України розробив і затвердив Державну програму “Вчитель”, програму розвитку позашкільних навчальних закладів на найближчі шість років. Постановами Кабінету Міністрів України від 14 січня та 5 липня 2004 року затверджено Державні стандарти базової й повної загальної середньої освіти та початкової загальної освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.
Виконуючи свої контрольні функції вищий законодавчий орган країни – Верховна Рада України за останні три роки провела парламентські слухання “Про виконання законодавства щодо розвитку загальної середньої освіти в Україні” (16.10.2002 р.), “Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні” (13.05.2004 р.), День Уряду України “Про стан і перспективи розвитку професійно-технічної освіти в Україні” (11.03.2003 р.) за результатами яких були прийняті Постанови Верховної Ради України з рекомендаціями Уряду щодо забезпечення законодавства в галузі освіти.
Реальності сьогодення потребують подальшої модернізації вітчизняної системи освіти. Час потребує внесення змін та доповнень діючих законодавчих актів. Саме тому, профільний Комітет Верховної Ради України з питань науки й освіти зараз наполегливо працює над законопроектами “Про внесення змін і доповнень до Законів України “Про вищу освіту”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань освіти” (щодо створення належних умов для навчання дітей), “Про внесення змін до Закону України “Про позашкільну освіту”, “Про виховання дітей та молоді”, “Про освіту осіб з обмеженими можливостями здоров`я (спеціальну освіту)”. Запропоновані зміни до діючих законів, прийняття нових законів пов`язані з необхідністю забезпечення рівного доступу до якісної освіти, недопущення суб`єктивізму у формуванні мережі загальноосвітніх навчальних закладів і змісту освіти, створення належних умов для навчання дітей, особливо з обмеженими можливостями, підвищення рівня соціальної захищеності педагогічних працівників, підвищення керованості галузі. Пропонується посилити соціальний захист педагогічних працівників, зокрема, збільшити розмір щорічної грошової винагороди педагогічним працівникам за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов`язків; прирівняти діячів науки, культури та інших до сфери діяльності, які за рішенням навчального закладу беруть участь у навчально-виховній та іншій роботі, до педагогічних працівників; установити педагогічним працівникам пенсію в розмірі 80 відсотків заробітної плати; замінити наповнюваність загальноосвітніх навчальних закладів, в першу чергу, в сільській місцевості та при вивченні окремих предметів; законодавчо закріпити доплати за різні види педагогічної діяльності. Законопроектами уточнюються положення стосовно питань типології загальноосвітніх та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти, ліквідації навчальних закладів, відносин власності та засад фінансування у сфері освіти, розміру заробітної плати за виробниче навчання і виробничу практику дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що навчаються у професійно-технічних навчальних закладах, порядку зарахування до загальноосвітніх закладів, напрями та фінансування виховного процесу, забезпечення реалізації державних гарантій та отримання певного рівня освіти особами з обмеженими можливостями здоров`я тощо.
Таким чином, за останні більш ніж десять років в Україні сформована єдина система освітянського законодавства, яка має всі ознаки щодо визнання її окремою галуззю освітянського права. Наші висновки ґрунтуються на наукових дослідженнях російських вчених Дорохової Г.О.7, Шкатулли В.І.8, Смоліна О.М.9, Шудегов В.Є.10, Андієва М.11, Сирих В.М.12, Широбокова С.М., Утенкова В.М.13, Балихіна Г.А.14 В останній час і в нашій державі вийшли у світ наукові праці з обговорюваного питання. Заслуговують на увагу статті Зайчука В.О.15, Кременя В.Г16., Ніколаєнка С.М.17 та інших вітчизняних науковців.
Для чого потрібне визнання системи освітянського законодавства окремою галуззю права? Насамперед, таке визнання підіймає цю галузь на новий, вищий рівень та дає змогу більш успішно реалізувати принцип пріоритетності розвитку системи вітчизняної освіти, а також дає змогу своєчасно вносити необхідні корективи до законодавства про освіту, обґрунтовувати його подальший розвиток, належним чином проводити системну кодифікацію.
На нашу думку, вже сьогодні у вищих навчальних закладах, які готують майбутніх педагогів необхідно започатковувати введення обов`язкової навчальної дисципліни “Освітянське право” або “Правове регулювання освітянської діяльності”, що сприятиме підготовці педагогічних працівників.
Література:1. Про виконання законодавства щодо розвитку загальної середньої освіти в Україні – К.: Парламентське вид-во, 2033. – С.10.
2. Красняков Є.В. Законодавство у сфері освіти – галузь самостійна // Віче. – 2003. - №9. – С.60-62. 3. Дорохова Г.А. Законодательство о народном образовании. Теоретические проблемы совершенствования. – М.: Наука, 1985. – С.23-24.4. Юридична енциклопедія / За ред.. Ю.С.Шемшученко та ін. Т.1. – К.: “Українська енциклопедія”. 1988. - С.548-549. 5. Бачев Д.О. Освіта - пріоритетний напрям державної політики України // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1999. - №9: Законодавство України про загальну середню освіту. - С.3. 6. Середня освіта в Україні. Нормативно-правове регулювання. За заг. Ред. В.С.Журавського. – К.: ФОРУМ, 2004. –1084 с. 8. Шкатулла В.И. Образовательное законодательство: теоретические и практические проблемы. Общая часть. - М.: Норма, 1996. 9. Смолин О.Н. Знание - свобода. Российская государственная образовательная политика и федеральное законодательство 90 - х годов: Систематизированный зборник. - М., 1999. 10. Шудегов В.Е. Образовательное право в России: состояние и проблемы развития // Право и образование. - 2002. - №6. – С.6-17. 11. Андиев М. Управление образованием в Российской Федерации: правовой аспект // Право иобразование. – 2002. - №6. 12. Сырых В.М. Образовательное право как отрасль // Право и образование. - 2002. - №3. 13. Шкатулла В.И., Смолин О.Н., Широбоков С.М., Утенков В.М. Проблемы функционирования и развития законодательства об образовании. М., 1999. 14. Балыхин Г.А. Система образования в Российской Федерации: финансовое, организационное и нормативно-правовое обеспечение // Экономика образования. - 2001. - №2(3). - С.5-14. 15. Зайчук В.О. Нормативно-правове забезпечення освіти в Україні // Вища освіта. - 2002. - №2-3. 16. Кремень В.Г. Освіта і наука України, шляхи модернізації (Факти, роздуми, перспективи). - К.: Грамота, 2003. – 216 с. 17. Ніколаєнко С.М. Сучасна законодавча основа в системі майбутніх освітньо та наукових процесів в Україні і світі // Вища школа. - 2003. - №4-5.
Красняков Євген Васильович,
головний консультант секретаріату
Комітету Верховної Ради України
з питань науки і освіти
Напередодні саміту ОБСЄ в Астані, 28-29 листопада, відбувалася Паралельна конференція громадянського суспільства ОБСЄ. Представництво учасників було доволі широке - близько 150 осіб з Казахстану, Киргизстану, Узбекистану, Азейбарджану, Вірменії та інших країн. Однак, чисельне представництво від країн-учасниць ОБСЄ було далеко не рівномірне, відтак і обговорювані питання торкалися передовсім центрально-азійского регіону.
Тому, для кого літо - пора затишшя, здасться логічним, що революційні фронти також переведено у стан відносного спокою. Натомість спостерігачі за знаковими подіями у світі демократії реферують, аналізують і узагальнюють демократію «весна-літо 2011». Отже, основними тенденціями сезону, що минає, можемо назвати зміну оперативного зведення на довільні рефлексії з приводу того, чим, на думку світової громадськості, події